?

Log in

No account? Create an account

Share Next Entry
Вчителька
nympha_blin

Я знайшла цей зошит в лаковій чорній сумці в день розгрібання старих речей. Того дня у бабусиній хаті я також бачила три дохлих миші різних ступенів розкладання і задубіння. Одна з них була просто сірим пухом із твердим хвостиком. Особливий мікроклімат сприяв муміфікації інших. Мої квартиранти - фріки.Тому кота вони не додумалися завести, натомість по хаті валяється труйка, схожа на синє гліцеринове мило. Підозрюю, що їхня трирічна дитина періодично нею грається. Мої стосунки із дохлими мишами вийшли на новий рівень. Торік провела одній з них фотосесію, оскільки напівмертве мишеня не намагалося втікати чи лякатися і зосереджено гризло скотч. Ту мишу я викинула на город, але вона увіковічнена і оцифрована моїм Нікі. Не дуже приємний запах, який доносився з купи старого одягу, спонукав мене до рішучих вчинків. І ось я сиджу на дивані, який вже більше не слугує шафою із ноутбуком, що перетворив моє село на глобал віллідж. Навколо бігають, вищать і постійно лізуть у монітор діти. Поруч мене лежить бабусин зошит, розмальований мною в чотири роки (я тепер згадала те червоне сонечко поміж синіх слів). Мене привозили сюди щоліта, яке тривало з травня до жовтня. Бабушка Женя померла у 1997-му. Її поважали всі, вона була вчителькою. У цьому зошиті (нарешті я можу не тільки обмалювати його, але й прочитати) вона написала спогади свого вчителювання. Не знаю, це було для газети чи виступу на зустрічі випускників, але мені стало цікаво. Здавалося, що мені розказувала цю історію вона сама.

50 років після возз’єднання 

Після возз’єднання західноукраїнських земель з українською республікою 1939 року до нас попало оголошення, в Плужнянську районну газету, з Острозького педучилища ми зразу зібралися хто з 7го, з 8 го, а я з дев’ятого класу на ІІ курс, повезли документи. Один з батьків на підводі повіз нас в Острог, а ми без перепустки через границю, мусіли об’їзжати через річку. Це було в 1940 році, зразу після воз’єднання. Екзамени здали тільки я і два хлопці на перший курс. Незадовго хлопці залишили навчання (бо один з них) пішов в шкільний садок за яблуками, а сторож був би піймав, він через штахети утікав і порвав штани, а других не було. Він зайняв штани у товариша, залишив педучилище і більше не прийшов. Прийшлося мені одній ходити кожну суботу додому за продуктами, і 35 км пішки туди і назад у неділю. На жаль останній раз ішла через границю   заставу і нікому перевіряти було пропуски. Всі поїхали на фронт, почалася війна. Приходжу в педучилище, немає директора Козія і багато учителів. А саме здавали екзамени. І так я залишила Острог, горівший від бомбардування, повернулася додому пішки. ( Під час війни бабуся «одбувала трудову повинність у Великонімеччині», як пише позаду на пожовтілих фотографіях) Аж після війни 1945 року я пішла у Плужнянське РВНО і дали мені призначення у В.Родогощанську семирічну школу, де я пропрацювала та 5 років. Як було важко після війни без практики. Але за допомогою старших колегів я приловчилась, винайшла методи навчання і мені стало легше, розвинулась, я полюбила цю роботу. І зразу поступила в Острозьке педучилище заочно. Було ще декілька старих вчителів, які підтвердили справки, що я здавала екзамени 2 курсу. Я працювала і навчалася. З 1951 року я переїхала з чоловіком у Вельбівно. Він працював у новорганізованому колгоспі бухгалтером, а я вчителькою молодших класів, де і віддавала своє серце дітям до 1980 року у старій школі з малими холодними класами.

Мене вразила колись фотографія з дивними, короткостриженими дітьми, одягнутими у подерті довгі сорочки, схожі на мішки. Бабуся казала, що колись так вчилися, тоді всі були бідні. Далі було ще багато історій учнів різних років. То були різні долі та імена, які я знала підписані чорнилами на зелених зошитах із портретами Зої Космодем’янської та Марка Вовчка, які стали моїми дитячими іграшками.

Пам’ятаю я находилася з учнями 3 класу (1952 року народження) у Мартинюк Тетяни в холодній тісній хаті. Пам’ятаю як діти вибігали напроти мене і протоптували мені стежку по снігу, а його було дуже багато. Наочність, карточки для самостійних робіт потрібно було виготовляти самостійно, ще й бумаги не можна було дістати.   

Запам’яталися мені з 44 року народження Чернявка Сєва, Лишень Василь, які недолюблювали, мов то з ними багато бесід проводила. Вони так і вийшли хорошими спеціалістами, але на жаль Вася помер. Сєва виховувався у бабушки і пам’ятаю казав, що виконував уроки на печі при каганці. Тютюнник сестрички вчилися в дуже поганих умовах дома допомагала їм. У тепер Надя завідує магазином «Дитячий світ», а Валя тут у школі працює. Хорошо сімейно живуть.






  • 1
Виходить, події з 1939, вона це писала 1989, я це писала 2009

  • 1